Практичний психолог: 

Семерня Ірина Миколаївна

Освіта: вища

Педагогічний стаж: 11 років

Методична проблема: "Психологічний супровід дітей з особливими освітніми проблемами"

 

Хобі: спорт, вишивання, читання літератури з пісочної терапії

Психологічна допомога малюкові під час адаптаційного періоду до ДНЗ

Адаптація-поділяється на психологічну та фізіологічну.                                                                                   Адаптація-це пристосування організму людини до нової обстановки, а для дитини дитячий садочок безсумніву є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими стосунками. Адаптація включає широкий спектр індивідуальних реакцій , характер яких залежить від психофізіологічних і особистісних особливостей дитини, від сімейних стосунків, що склалися, від умов перебування в дошкільному закладі.Головне, потрібно пам’ятати, що до 2-3 років у дитини немає досвіду спілкування з однолітками. У цьому віці дорослий виступає для дитини, як партнер по грі, взірець для наслідування і задовольняє потребу дитини в доброзичливій увазі та співпраці. Однолітки цього дати ще не можуть, оскільки самі потребують того самого. Тому, дитина не може швидко адаптуватися до дошкільного закладу, оскільки сильно прив’язана до матері, і її зникнення викликає бурхливий протест малюка, особливо, якщо він вразливий і емоційно-чутливий.                                                                             Чим раніше дитина буде віддана до дошкільної установи, тим більшетовариською вона буде на далі. Хоча слід урахувати можливість, що можливий первинний емоційний контакт, така дитина встановить не з матір’ю,  а з однолітками, і це може не кращим чином позначитися на розвитку її емоційної сфери-надалі у такої дитини можуть виникати складності з відчуттям глибокої любові, прихильності, співчуття.Таким  чином, чим більш розвиненіший емоційний зв'язок з матір’ю, тим важче проходитиме адаптація. Тому, на час адаптації дитини, важливо організувати співробітництво мами з вихователем. Потрібно роз’яснювати матері, що їй слід допомагати дитині звикати до дитячого садка. Термін адаптації дітей такий: у ранньому віці-7-10 днів; у молодшому дошкільному віці (3 роки)-2-3 тижні; у старшому дошкільному віці-1 місяць.                                                                                                                  

   За звичай кожна дитина по-різному реагує на нову ситуацію, проте є і певні загальні ознаки. Завжди нелегко звикають до дитячого садка, або ясел єдині в сім ї діти, особливо надмірно опікувані, залежні від матері, ті, що звикли до виняткової уваги, невпевнені в собі. Гірше за інших почуваються в дошкільних установах діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя в дошкільній установі : не можуть швидко одягнутися, зібратися на прогулянку, поїсти. А якщо вихователь не розуміє проблем такої дитини, то починає ще більше підганяти малюка, при цьому емоційний стрес діє таким чином,що дитина ще більше загальмовується, стає млявішою, байдужішою. Такій дитині потрібні постійна увага і підтримка з боку вихователя, оскільки інші діти схильні дратувати і кривдити слабких та залежних. При цьому, зазвичай, надмірна вимогливість і принциповість вихователя буде серйозним гальмом. Ускладнюючим чинником адаптації слід також визначити і конфлікти в сімї, нетовариськість батьків. Діти мимоволі засвоюють негативні риси поведінки батьків, що ускладнює їхні стосунки з однолітками. Вони поводяться невпевнено і нерішуче, багато хвилюються, сумніваються, тому не можуть бути легко прийнятими в групі. Вступ до співтовариства дітей, як показує досвід, легко переноситься дитиною, якщо вона до того часу вже звикла до контактів з дорослими та дітьми, що не належать до сімї. Це допомагає малюкові швидше пристосуватися до нових умов, людей, ситуацій. Дитячий садок – це позитивний чинник, що є важливим для повноцінного виховання. І з цим не можна не погодитися. Виховання у колективі виробляє у малюка позитивні соціальні стереотипи поведінки-самостійність, увагу до оточуючих, готовність допомогти іншому, а також здатність перебувати в колективі.                                                                                                                                        Мистецтвоспілкування з іншими членами співтовариства багато в чому визначає все людське життя: починаючи від знайомства з особами протилежної стані з подальшим створенням сім’ї і закінчуючи виробничими  відносинами(працевлаштування, кар’єра, контакти з керівництвом). Мистецтво спілкування, безперечно, слід учитися з дитинства.                                                                                                                               Адаптація дитини в колективі, контакти з іншими дітьми і вихователями, формування  навичок, ігри, заняття, дотримання режиму, підготовка до свят - ось неповний перелік позитивного пливу дитячого садка.                                                                                                                                                           Перші кроки дитини в дитячому садку, як правило непрості. Початок відвідування дошкільного закладу-це не тільки нові умови життя і діяльності, життя і харчування, а й нові контакти та обов’язки. Це дуже напружений період, який потребує від кожного малюка активних  психологічних і фізичних  форм пристосування. Звикання до дитячого садка часто супроводжується порушенням емоційного стану дошкільника, погіршенням сну, апетиту, підвищенням захворюваності.                                                                    Соціально-психологічна адаптація до дитячого садкау різних дітей відбувається не однаково, відповідно до віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, родинних взаємин, рівня розвитку в дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо. Виділено  три групи дітей  за характером пристосування до нових умов:

 

Перша група - ті, кого процес адаптації проходить легко і безболісно. Ці діти цікавляться іграшками й ігровою діяльністю, комунікабельні, самостійні, врівноважені. У сім’ї спілкування батьків з дитиною доброзичливе, поважне.                                                                 

Друга група - малюки, які адаптуються повільніше й тяжче. Їх поведінка характеризується нестабільністю, періоди зацікавлення грою змінюються періодами байдужості, вередування. Їм бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей. Навички гри та спілкування у таких малюків  розвинені недостатньо. Ці діти часто бувають малоініціативними, менш самостійними, дещо можуть робити самі, але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків спостерігаються нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, розважливі звертання змінюються окриками, погрозами або послабленням вимогливості, неувагою.

Третя група -діти, які важко пристосовуються до нового середовища. Як правило, вони несамостійні, неконтактні, звичні до нестабільностів режимі дня, швидко втомлюються. Ігрові  навички у них часто бувають не сформовані. Такі діти нерідко зіткаються з проявами авторитарності, жорстокості або, навпаки, зайвого лібералізму з боку дорослих, що спричиняє острах, недовіру до вихователя чи повне ігнорування його й інших дітей. Сон, апетит у таких дітей часто бувають погані або зовсім відсутні. Їм притаманна висока захворюваність, яка ще більше уповільнює звикання до нового оточення і нових вимог.Процес адаптації до умов дитячого садку, окрім певної тривалості у часі, що є різним для кожної дитини, має кілька основних етапів (фаз):                                                                                                                                       1). «Шторм» -у відповідь на комплекс нових впливів усі системи організму дитини відповідають бурхливою реакцією і значним напруженням. Підвищуються збудливість, тривожність, можливе збільшення агресивності, або заглиблення у себе. Поганий сон, апетит, настрій. Фізіологічна і психологічна «буря» триває від 2-3 днів до 1-2 місяців (в окремих дітей).   

2). «Штурм ущухає» - період нестабільного пристосування, коли дитячий організм шукає оптимальні варіанти реакції на зовнішні впливи. Малюк продовжує придивлятися до нового оточення, робить спроби долучатися до спільної діяльності, стає більш активним, зацікавленим, урівноваженим. Цей період триваліший,- від 1 тижня до 2-3 місяців.                                                                                                                  

3). «Штиль» - період відносно сталого пристосування. Організм знаходить найбільш сприятливі варіанти реагування на нові умови життя, режим дня, спілкування. Дитина починає активно засвоювати нову інформацію, встановлювати контакти, брати реальну участь у заняттях. Зменшуєтьсязахворюваність, стабілізується сон, апетит, настрій. Цей період триває від 2-3 тижнів до півроку. Тепер трохи докладніше, що відбувається з дитячою психікою у цей період. Такого гарного малюка неначе підмінили. З будь-якого приводу – істерики та вередування. Він утратив усі навички самообслуговування, якими володів, у нього знову мокрі штанці, він начебто забув, як користується ложкою, і майже перестав говорити, він начебто забув, як користуватися ложкою, і майже перестав говорити, принаймі – реченнями. Так будь-яка людина, особливо маленька, реагує на стрес, тобто ніби «відступає» у своєму розвитку на крок назад. Зазвичай усе повертається на свої місця досить швидко, тільки-но закінчується адаптаційний період. А ще дитина стає нервовою і полохливою, а найголовніше-чомусь зовсім не хоче ходити до дитячого садка. Батьки дивуються, розповідають, що ще вчора дитина квапила їх, питала, коли ж піде гратися з іншимидітлахами до садочка, а сьогодні… Вранці діймає їх плачем, та таким гірким, що серце кров’ю, просить не вести її нікуди, обіцяє, що буде добре поводитися, щоб тільки мама залишила її вдома, вона просто боїться йти до садка. Чим викликаний цей страх. Страх – звичайний супутник адаптаційного періоду. У новій обстановці дитина бачить в усьому приховану загрозу для себе. Вона боїться незнайомих дітей, нового приміщення, чужих дорослих, яких вона відтепер має слухатися, боїться зробити щось не так і бути покараною. І, нарешті, вона боїться панічно, що ви про неї забудете, не прийдете за нею. А ще маленьким дітям часто важко дається встановлення контакту з незнайомими дітьми. Досі поруч завжди була мама, за якою, в разі чого, можна було сховатися. А тепер дитина має залишитися сама в новому світі. До речі, як тільки ваше маля налагодить контакт з однолітками в групі, адаптаційний період, вважайте, минув. Це найпотужніший стимул, що відволікає від будь-яких страхів і туги за мамою. Що провокує стрес дитини в період адаптації до дитячого садка?  Це відрив від матері. Адже мама – найголовніше, що є в неї, її повітря,її життя. І раптом мама «обміняла» її на якусь роботу, «зрадила». Саме так розцінює цю ситуацію трирічна дитина. Така улюблена і найкраща мама на світі, можна сказати, кинула її напризволяще серед жахливої нової обстановки та незнайомих дітей. Щоб у цій обстановці «вижити» , необхідно поводитися не так, як удома. Алемаля ще не знає цієї  нової форми поведінки й тому страждає, побоюючись зробити щось не так. Якщо цей перший крок засвоєно успішно, надалі їхнє дитя буде швидко адаптуватися у будь - якій новій обстановці протягом усього життя. Стрес перших тижнів провокує швидкий розвиток усіх адаптаційних механізмів дитини, що є для неї чудовою школою життя; і цей механізм є  формуючим елементомв психіці дитини на довгі роки.

"Як батькам спілкуватися з дитиною в період адаптації до ДНЗ"

1 . У період адаптації дитини до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до її поведінки, настрою, самопочуття.
2. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, це зумовлює успіх протягом усього дня перебування дитини в садочку: будіть дитину лагідними словами, м’якими дотиками рук, поцілунками.
3. Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде також цікаво, як і дома, там багато хороших діток, нових іграшок…
4.Не погрожуйте дитині садочком як покаранням за гріхи та неслухняність.
5. Учіть дитину елементарних навичок самообслуговування: проситися на горщик, користуватися носовичком, мити руки, їсти.
6. Забезпечуйте єдність виховного процесу всіх членів сім’ї, говоріть дитині чітко, що можна робити, як це робити, а що не можна і чому. Тоді ваша дитина розумітиме, чого конкретного ви вимагаєте від неї.
7. Цікавтеся у вихователів, як ваша дитина грається, як спілкується з іншими дітками.
8. Обов’язково повідомляйте вихователів про звички вашої дитини, особливості здоров’я, поведінки, як лагідно називаєте вдома свою дитину.
9. Проконтролюйте, аби початок відвідування дитячого садочка не припав на епікризні періоди: 1 рік та 3 місяці, 1 рік 6 місяців, 1 рік 9 місяців, 2 роки 3 місяці, 2 роки 9 місяців,3 роки.
10. Тримайте тісний зв’язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміють прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнські подбають про неї.

Батькам на замітку:

"Ознаки емоційного комфорту дитини під час її перебування в ДНЗ"
1. Бажання йти до дитячого садка.
2. Адекватний вияв емоцій дитиною, наявність позитивних емоцій, позитивна реакція на нові іграшки.
3. Здатність дитини адекватно й достатньо тривало відгукуватися на емоційні реакції оточуючих.
4. Висока комунікабельність дитини.
5. Висока пізнавальна діяльність та активність.
6. Активна ігрова діяльність.
7. Малюнки у світлих тонах.
8. Стабільність рухової активності – дитина рухлива.
9. Відсутність проблем з їжею та сном.

"Чинники, що впливають на адаптацію дитини до ДНЗ"

1. Вік дитини.
Відносно спокійно протікає період звикання дітей 3,5-4 років. У цьому періоді дитина поступово входить в рамки інтересів сімейного кола. Цього немає в період 3,5-4 років. Адаптаційний період дуже проходить важко. Малюк відчуває паніку, неприйняття. Дитина відмовляється приймати допомогу дорослого. Знаходячись у нервовому збуджені дитина не відчуває голоду. Повернувшись додому малеча, перше що відчуває – неймовірне полегшення та відчуття голоду. Дає про себе знати і нервове напруження: в дитини все викликає сльози, не може відпустити маму ні вдень ні вночі, довго не може заснути, часто прокидається з плачем. Таке не проходить безслідно, і як результат – через 3-4 дні дитина захворіє.

2. Поведінка дитини.
Поведінку в період адаптації важко передбачити навіть дбайливим мамам.Умовно таких дітей поділяють на 3 групи.
Більшість дітей. Вони різко, бурхливо показують своє негативне ставлення до відвідування ДНЗ. Голосно плачуть, кидаються на підлогу, дряпаються, кусаються, то просяться на руки, то біжать до дверей. Малюк може притихнути, щоб через 4-5 хвилин з новою енергією знову плакати. Діти з такої групи звикають до 30 днів.
Деякі діти. Після розлуки з мамою замикаються, стають насторожені, напружені. В них вистачає сил тільки на те, щоб забитися в який куточок, щоб ніхто їх не трогав. Ці діти ледь стримують плач, їх погляд нерухомий, вони не граються, мовчать. Як тільки маму бачать зразу біжать до неї і плачуть. Адаптація триває 2-3 місяці.
Комунікабельні малюки. Переступивши поріг дитсадка, вони беруть ініціативу в свої руки як з іншими дітками так і з дорослими. Протягом дня розповідають дорослим все, що знають. Самостійно роздягаються, їдять, у ліжку лежать спокійно. Адаптація триває 4-5 днів.

3. Досвід дитини.
Малюк із сім’ї, де є бабуся, дідусь, тітонька, дядя, брати та сестри вмііє по-різному поводитися з різними членами сім’ї, знає чого від кого чекати, з цікавістю обстежує незнайомі місця. Відрізняється поведінка дітей, батьки яких живуть маленькому сімейному колі. Їх коло спілкування обмежене. У дитини закріплюється невід’ємний зв’язок з мамою: залишившись на деякий час без неї, впадає в паніку. Адаптаційний період важкий і може стати причиною неврозу. Не маючи великого життєвого досвіду в новому середовищі, дитина може налякатися і починає поводитися неадекватно: лазить, хоч і вміє ходити, замовкає – хоч і уже почала говорити.

4. Індивідуальні особливості малюка.
Якщо дитина активна, має пізнавальний інтерес, вона адаптується легко. Інший малюк повільний, любить гратися наодинці, шум та голосні розмови дратують його. Він хоч і вміє сам одягатися та їсти, але це робить повільно. Усе це відкладає відбиток на його ставленні до навколишнього середовища. Такій дитині потрібно більше часу на адаптацію. Під час адаптаційного періоду важливо створити в домі спокійні умови, з розумінням ставитися до безпідставних вередувань малюка, більше гуляти з ним, займатися цікавою діяльністю. Слід раніше вкладати дітей спати, в цей період менше ходити в гості.

ОГОРНІТЬ СВОЮ ДИТИНУ ЛЮБОВ’Ю ТА БЕРЕЖІТЬ ЇЇ НЕРВОВУ СИСТЕМУ!

"Правила роботи та стилі поведінки для батьків з дітьми підвищеної тривожності"

·                  Налагодьте стосунки з дитиною, щоб він відчував себе спокійно і впевнено: слухайте свою дитину; проводите разом з ним якомога більше часу; розповідайте йому про свої дитячі вчинках, перемоги та невдачі; якщо в сім’ї кілька дітей, постарайтеся спілкуватися не тільки з усіма разом, а й зумійте приділити увагу кожному окремо.

·                  Слідкуйте за собою, особливо якщо ви перебуваєте під дією стресу і вас легко вивести з рівноваги. В цьому випадку краще відкласти спільні справи з дитиною (якщо це, звичайно, можливо). У ті хвилини, коли ви засмучені або розгнівані, зробіть для себе що-небудь приємне, те, що могло б вас заспокоїти: прийміть душ, випийте чаю, послухайте улюблену музику і т.д.

·                  Слідкуйте за своєю мовою. Постарайтеся, щоб тон голосу був спокійним, доброзичливим. Навіть якщо дитина завинила, намагайтеся не кричати на нього, і вже у жодному разі не загрожуватиме. Краще розібрати неприємну ситуацію в спокійній обстановці, коли і дитина, і дорослий заспокояться і будуть готові до діалогу.

·                  Приймайте вашої дитини безумовно, тобто любите його не за те, що він гарний, розумний, відмінник, помічник і т.д., а просто так, просто за те, що він є. Подивіться, наскільки вам вдається приймати вашої дитини. Для цього протягом 2-3 днів порахуйте, скільки разів ви звернулися до нього з позитивними висловлюваннями (вітанням, схваленням, підтримкою), і скільки – з негативними (докором, зауваженням, критикою). Якщо кількість негативних звернень дорівнює або перевищує число позитивних, то зі спілкуванням у вас не все благополучно. Обіймайте свою дитину не менше 4-х разів на день (звичайне ранкове привітання і поцілунок на ніч не вважаються).

Примітка: непогано то ж робити і по відношенню до дорослих членів сім’ї. Успіхів, удачі та взаєморозуміння!

 

 

МАЛЕНЬКІ НЕСЛУХИ:

ЯК НЕ ПРОГЛЕДІТИ І НЕ ПОМИЛИТИСЯ

Неслухняні, надміру активні, замкнуті, такі, що не йдуть на кон­такт з дорослими і не вписуються у загальну систему, — всі ці риси об'єднуються у поняття "складні діти". Успішно взаємодіяти з таки­ми малюками не завжди до снаги навіть їхнім батькам. Що вже говорити про педагогів, які мають організовувати освітню роботу з цілою групою дітей з різними особливос­тями? На допомогу батькам і педагогам надаємо поради різних фахівців щодо виявлення причин неадекватної поведінки дітей та організації ефективної вза­ємодії з ними. Сьогодні поговоримо про прояви розладів аутистичного спектра.

Дивна поведінка, неслухняність, постійне ігнору­вання прохань і вказівок дорослих — не рідкість для сучасних дошкільнят. Особливо це спантеличує і дратує педагогів, адже їм доводиться мати справу одразу з цілою групою дітей, і поведінка одного ве­редуна іноді стає загрозою для дотримання режиму та плану освітньої роботи всієї групи. Через постійні скарги вихователя в батьків складається вражен­ня, що він упереджено ставиться до їхньої дитини, хоча вони й самі не завжди можуть упоратися з нею. Спробуємо розібратися у головних питаннях, які хвилюють педагогів і батьків "складних" дітей.

Чи завжди некерована поведінка малюка є ознакою невихованості або негативного став­лення до когось?

Звісно, ні. Часом це може бути проявом індивіду­альних особливостей темпераменту дитини або й порушень розвитку.

Так, діти-холерики фізично не можуть перебува­ти у стані спокою. Вони відчувають постійну потребу рухатися, досліджувати, отримувати нові враження у швидкому темпі. Втім, з ними можна поговорити і домовитися про прості правила поведінки. Ці діти здатні, хоч і ненадовго, зупинитися, послухати до­рослого. А зробивши якусь шкоду, можуть миттю прибігти й щиро зізнатися в цьому.

Малюки з гіперактивністю виділяються з-поміж інших виразною незграбністю рухів, невмінням регулювати свою силу. Вони можуть ненавмис­но зачепити, вдарити. При цьому гіперактивний малюк добре усвідомлює, що це погано, відчуває провину й сором за свою надмірну рухливість та незграбність.

Значні труднощі у спілкуванні та регуляції поведін­ки властиві також дітям з розладами аутистичного спектра. Але за своєю поведінкою вони істотно від­різняються від інших дітей і потребують особливого підходу.

Що ж у поведінці малюка має занепокоїти і пе­дагогів, і батьків та спонукати їх шукати допомо­ги у спеціалістів?

Аутистичні розлади мають різноманітні прояви, які можуть по-різному сполучатися між собою. Але суттєві зміни в багатьох сферах розвитку дитини (фізичній, емоційній, пізнавальній та мовленнєвій) мають стати для батьків приводом уважніше приди­витися до свого малюка. Зокрема, варто звернути увагу на такі прояви в поведінці маляти.

ТРУДНОЩІ СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

· Малюк не проявляє інтересу до традиційних ди­тячих забавлянок: "А де ти?", "Ky-ку!", "Де наші ніжки?".

· Дитина не прагне до тактильного контакту (обій­мів, погладжувань) — або виривається, або "об­висає" на руках.

· Малюк використовує руку дорослого як інстру­мент для досягнення бажаного, не послуговуєть­ся словами "дай", "ось".

· Уникає тривалого погляду в очі.

· Він не цікавиться іншими дітьми, їхньою грою. Може спостерігатися знижений емоційний фон, слабка емоційна виразність під час спілкування.

· Його поведінка незвична, неординарні інтереси, захоплення тощо.

· У дитини може спостерігатися надмірна захопле­ність технікою, зацикленість на ній, яка витісняє інші інтереси.

· Малюк використовує побутові предмети не за призначенням, для незрозумілих неігрових дій (часто такі дії не відповідають функціональному призначенню предмета) — постукування, розгля­дання, крутіння.

· Дитина постійно викладає іграшки або будь-які предмети в певній послідовності (ланцюжок, по­тяг з кубиків, ляльок, машинок, взуття). Це стає для неї єдиним видом гри. А спроби змінити цю гру спричинюють сильну емоційну реакцію (про­тести, істерику, крик).

· Дорослим стає майже неможливо залучити ма­люка до спільної гри, ввести інший сюжет чи ігрові дії. Дитина завжди віддає перевагу власним ін­тересам та ігровим діям.

НЕЗВИЧНА СЕНСОРНА ЧУТЛИВІСТЬ

Характерною для дітей з аутичними розладами є наявність водночас надмірної (гіпер-) та недостат­ньої (гіпо-) чутливості до різних впливів.

· Дитина може стати некерованою (плакати, кричати, затуляти вуха, розгойдуватись, бити чи дряпати себе) в ситуації сенсорного пере­вантаження — незнайоме або людне місце, не­звичні гучні звуки, надмірне штучне освітлення.

· Малюка майже неможливо вмовити підстриг­тись, обрізати нігті, помитися (чи вимити якусь частину тіла, наприклад, голову).

· Малюк може прагнути зазнавати ударів, на­вмисно падати. Йому може подобатись відчу­вати тиск на своє тіло (залазить під диван чи до шафи, де багато речей).

Хочемо застерегти: помітивши якісь із пере­лічених ознак незвичної поведінки у вашої дитини, в жодному разі не поспішайте "ставити їй діагноз". Придивіться до малюка уважніше — можливо, це ситуативний прояв втоми чи роз­дратованості.

Батькам, які спостерігають подібну поведін­ку своєї дитини постійно, обов'язково слід звер­нутися по професійну допомогу, передусім ме­дичну. Необхідно проконсультуватися у дитячого психіатра, клінічного психолога, невропатолога. Тільки комплексне дослідження допоможе уник­нути помилок і спланувати корекційну роботу з дитиною та шляхи реабілітації для всієї родини й для дитини зокрема.

У спілкуванні з дітьми-аутистами педагогам до­водиться долати значні труднощі. Дорослі часто сприймають некеровану поведінку дитини як ви­клик, прояв протесту та непокори. Але її причини слід шукати зовсім в іншій площині.

Як допомогти малюку з проблемами у соціальній та комунікативній сферах почати взаємодіяти з вихователями й однолітками в дитсадку?

Насамперед варто пам'ятати, що такий малюк, як і решта дітей, потребує любові, уваги та можливості розкрити свій потенціал. Але особливості його роз­витку зумовлюють необхідність застосування спеці­альних підходів та методів.

Зокрема, не слід вдаватися в спілкуванні з ним до розлогих монологів-пояснень, чому не можна пога­но поводитися — таким малюкам непросто сприй­мати й осмислювати вербальну інформацію. Прос­ті правила у вигляді картинок, які ви розмістите у квартирі та груповій кімна­ті дитсадка, будуть значно ефективні­шими. Наприклад, правило "Дотримуй­ся тиші!" можна зобразити так:

Дитина з аутизмом використовує неефективну (агресивну) поведінку для повідомлення про свої потреби та бажання: пити, їсти, сходити в туалет, відпочити, погратися тощо. Щоб запобігти проявам такої поведінки, варто привчати дитину повідомляти про свої бажання за допомогою жесту чи картки з відповідним зображенням. Такі малюнки та символи можна самостійно знайти, вибрати і роздрукувати на сайті рісtoselector.eu.

Люди з типовим розвитком за допомогою доти­ку зазвичай проявляють свою приязнь і любов, а у дитини з аутизмом це викликає неприємні фізичні відчуття. Тому спілкуючись з аутичною дитиною, до­речно використовувати нейтральні способи вира­ження своїх почуттів: плескати в долоні, плеснути долонею по долоньці дитини, обережно торкнутися кінчиків пальців її рук своїми. Вираженням вашої приязні до дитини може стати можливість пограти в її улюблену гру, послухати улюблену пісеньку, з'їсти улюблене печиво.

Вихователям дитсадка часом буває дуже непро­сто привернути увагу дитини до себе, до того, що відбувається на занятті, до іграшки, до інших дітей. Традиційні пояснення, вмовляння не спрацьовують. Це спантеличує педагога, сприймається як вияв неповаги, непокори. Тому батькам варто якнайраніше детально розповісти вихователю про особливості та інтереси дитини, щоб той міг ура­ховувати їх, організовуючи роботу в групі та спілку­ючись з дитиною.

Наприклад, якщо малюкові подобається фуні­кулер, можна провести заняття, присвячене цьому виду транспорту. Якщо дитині подобається слухати музику, рухатись під музику, доречними будуть му­зичні паузи під час різних видів діяльності.

 

Співпраця з дитиною, яка має прояви аутизму, — це справжнє випробування і для родини, і для вихователів. Але це може стати і чудовою мож­ливістю для особистісного та професійного зрос­тання дорослих, що спілкуються з таким малюком, для розвитку їхньої педагогічної творчості. Тому об'єднуйте свої зусилля заради щастя маленької людини, яка, попри проблеми в поведінці, так само як й інші, варта любові, поваги, можливості реалі­зувати свої здібності.

Скачать
консультація дитина і компютер.docx
Microsoft Word документ 18.9 KB

  Тренінг для педагогів: "Спілкування. Техніки відмови співрозмовнику"

 

     Відмовити співрозмовнику часом буває нелегко, особливо якщо ми розмовляємо віч-на-віч і якщо співрозмовник наполягає на виконанні його прохання. Іноді нам хочеться щире допомогти, і ми робимо це, отримуючи в нагороду визнання, вдячність або задоволення тому, що здатні робити людям добро. Але бувають випадки, які ставлять нас перед дилемою: допомагати чи ні, коли ми розуміємо, що надання допомоги принесе нам масу незручностей і труднощів, а відмова в нашому понятті - це щось на кшталт втрати симпатії оточуючих. Насправді щирий відмову часом звучить краще, ніж нещире згоду.

         Іспанський письменник і філософ 17 століття Бальтасар Грасиан-і-Моралес у своєму бестселері «Кишеньковий оракул» писав, що люди повинні вміти не тільки поступатися один одному, але також повинні вміти і відмовляти. Іноді «ні» звучить набагато привітніше, ніж «так». Люди не можуть постійно робити те, що з'їдає їх дорогоцінний час. «Хто належить усім, не належить собі».

Теоретична частина

 

Прямолінійне «ні»

          Існує думка, що у разі відмови співрозмовникові ми обов'язково повинні пояснити причину відмови. Але це зовсім не так. Іноді ми не можемо назвати дійсну причину, і змушені вигадувати її. Часом це звучить надумано і нещиро, що може бути відмічено співрозмовником. Чи не краще просто сказати «ні», ніж брехати і складати на ходу виправдання? Просте, пряме «ні» звучить дуже переконливо і не залишає місця для подальшого ведення переговорів. Ми можемо просто сказати «ні», не додаючи до цього нічого, можемо сказати в більш м'якій формі: «Ні, я не можу це зробити» або «Ні, я віддаю перевагу цим не займатися».

          Якщо співрозмовник все-таки намагається з'ясувати причину відмови або вдається до різних прийомів, маніпуляцій, щоб схилити нас на свій бік, можна використовувати модифікацію цієї техніки під назвою «Техніка зіпсованої пластинки». Суть її полягає в тому, що ми дослівно повторюємо декілька разів одну й ту саму коротку фразу відмови.

Наприклад:

- Ні, я не можу це зробити, - говоримо ми.

- Ну, будь ласка, останній раз. Я тебе дуже прошу, - наполягає співрозмовник.

- Ні, я не можу це зробити, - повторюємо ми.

           Ця техніка дуже ефективна в спілкуванні з агресивними або напористими людьми, тому що виключає можливості для подальшого ведення переговорів.

Рефлексивне «ні»

         Це більш м'яка форма відмови співрозмовника. «Рефлексивний» в перекладі з англійської означає «поворотний». Суть цієї техніки полягає в тому, що ми уважно вислуховуємо людини, показуємо наше співчуття (повертаємо його емоції), додаючи в кінці відмову. Ми можемо сказати, наприклад: «Так, я бачу, тобі дуже нелегко, і я в цій ситуації не можу тобі допомогти» або «Я розумію, як ти втомилася за останній тиждень, але, на жаль, я не зможу виконати твоє прохання» . Якщо наше співчуття звучить щиро, нам нема чого пояснювати причину відмови. Рефлексивне «ні» найбільш ефективно в кінці бесіди, так як не залишає можливості для подальшого ведення переговорів.

            Ця техніка ефективна у спілкуванні з людьми, які намагаються зіграти на ваші почуття, викликати нашу жалість або в тих випадках, коли людині не так важливо наша згода, як підтримка і співчуття.

Обгрунтоване «ні».

            У деяких ситуаціях ми маємо серйозну причину для відмови й готові розкрити її співрозмовнику, зробивши свою відмову обгрунтованим. Дотримуючись цієї техніки, ми використовуємо просту формулу: «я не можу це зробити, тому що ...» і далі пояснюємо справжню причину. Є.В. Сидоренко (2001) пропонує техніку відмови «з трьох причин»: три причини, а не одна - це більш переконливо і вагомо, а формула відмови може бути такою: «Я не можу зробити цього з трьох причин»: три причини, а не одна - це більш переконливо і вагомо, а формула відмови може бути такою: «Я не можу зробити цього з трьох причин ...» Герой одного з популярних пісень, використовуючи цю техніку, співає: «У мене на це п'ять причин ...» П'ять причин - звучить ще більш вагомо, але, як показує практика, може виявитися зайвим. При використанні даної техніки також важлива лаконічність, інакше партнер по спілкуванню може забути або втратити наші доводи.

          Ця техніка особливо підходить у спілкуванні з людьми, які старші за нас за віком або займають більш високе положення по службових сходах. Ця техніка є досить ввічливій формою відмови і може бути використана як у формальній, так і в неформальній обстановці.

Відстрочене «ні»

          Ця техніка допомагає нам виграти час, а також при необхідності дає можливість звернутися за порадою до близьких людей. Суть цієї техніки полягає в тому, що ми не кажемо «ні», відразу, а просимо час на обдумування.

          Ця техніка особливо підходить для людей, які звикли аналізувати свої вчинки, часто сумніваються у своїх діях або настільки завантажені роботою, що не можуть у короткий проміжок часу оцінити свої можливості. У таких випадках можна попросити невеликий тайм-аут і відповісти співрозмовникові, не кривлячи душею, що вам необхідно подумати.

          Наприклад: «Я не можу тобі сказати зараз, тому що я повинна подивитися свої записи в тижневику. Я точно не пам'ятаю всі свої плани на завтра », або« Перш ніж відповісти, я повинна порадитися з чоловіком », або« Можна я скажу трохи пізніше? Мені треба подумати », або« Коли останній термін, щоб я відповів? Я не можу сказати відразу », або« Мені треба час, щоб зважити свої можливості. Я подзвоню тобі. Добре? »І т.д.

        Таким чином, ми захищаємо себе від продовження переговорів. Відповісти пізніше по телефону або надіслати повідомлення з ким-то часто буває набагато простіше, ніж сказати «ні» співрозмовнику в момент спілкування віч-на-віч.

         Ця техніка підходить у спілкуванні з напористими, наполегливими людьми, з людьми, які не терплять заперечень.

Компромісне «ні», чи «ні» наполовину

           У деяких ситуаціях ми готові допомогти співрозмовнику, але не повністю, а частково. Припустимо, що ми дуже зайняті і частина прохання не можемо чи не хочемо виконати, тому що це приносить нам масу незручностей, але дещо ми готові зробити. У цьому випадку ми можемо запропонувати співрозмовнику свої умови: «Я не можу перевіряти домашні завдання вашого сина на кожному уроці, але якщо вас влаштує, я буду робити це кожну п'ятницю ...». Якщо ж наші умови не влаштовують опонента, ми маємо право відмовити в його проханні. Ця техніка ефективна і в тому випадку, коли ми готові допомогти співрозмовнику, але його умови нам здаються нереальними, і ми хочемо запропонувати свої.

Дипломатичне «Ні», або «Ні» у дрібницях

           Це свого роду запрошення до переговорів, які допоможуть знайти взаємоприйнятне рішення і одночасно відмовити співбесідника по тих позиціях, які ми не можемо (або не хочемо) виконати. На відміну від попередньої техніки, у нас немає готового рішення, і ми намагаємося його знайти разом зі співрозмовником, але при цьому відмовляємося робити те, що нам не під силу. Також ми можемо надати допомогу у вирішенні питання, запросивши до співпраці третя особа. Наприклад: «На жаль, я не займаюся репетиторством, але якщо ви хочете, я можу запитати колег і постараюся підшукати для вашої дочки педагога ...».

          Вибираючи ту чи іншу техніку відмови, завжди варто враховувати стан співрозмовника. Так, якщо співрозмовник збуджений або схвильований настільки, що може «не почути» наші аргументи, які ми збираємося йому надати, достатньо буде в момент розмови використовувати «прямолінійний» або «відстрочене« ні »», давши обгрунтування своєї відмови пізніше. Якщо ми відчуваємо, що можемо трохи заспокоїти співрозмовника, то краще використовувати «рефлексивне« ні »». У свою чергу, «обгрунтоване», «компромісне» і «дипломатичне« ні », переконливіше звучать в тих випадках, коли співрозмовник готовий йти на переговори і тверезо оцінює ситуацію. Однак «дипломатичне« ні »не підходить з людьми невротичного складу, яким важко прийняти якесь рішення.

          І ще одна рекомендація: перш ніж сказати співрозмовнику «ні», вирішіть для себе, чи дійсно ви хочете відмовити, зважте, що для вас важливіше на поточний момент - ваші власні інтереси або почуття, вибраного вами рішення, буде правильним, якщо воно принесе вам позитивні емоції і позбавить від зайвого головного болю.

Вправа «Чи вміємо ми задавати запитання правильно, щоб не отримувати відповіді« НІ »?»

Мета: вміння педагога правильно ставити запитання батьків або дитини з метою збору потрібної йому інформації щодо особливостей дитини, його взаєминам з батьками з однолітками і т.д.

Матеріал: картинки з намальованими на них «звірятками» (з геометричних фігур), маркери

Хід гри: учасники тренінгу діляться на пари, тренер роздає кожній парі по картинці. Один з учасників повинен активно задавати питання іншому і правильно їх формулювати з метою складання точно такий же картинці у себе на аркуші.

Обговорення: на скільки якісно були задані питання, які дозволили точно наблизитися до образів намальованим на картинках.

 

Вправа «Колобок і Лисиця»

Мета. Закріплення теоретичного матеріалу, відпрацювання навику протистояння маніпуляції і конструктивного розв'язання конфлікту.

Зміст: Учасники діляться на 3-4 групи, кожній з яких пропонується від імені героя російської казки «Колобок» «дати відсіч» маніпулятивним діям і словам Лисиці («Сядь до мене на носок, заспівай ще разок»). Колобок, озброєна знаннями про цивілізовані способи протистояння маніпуляціями, повинен за 5-10 хвилин написати і зачитати відповідь-відмову Лисиці (шість «Ні») та обгрунтувати їх (якщо це можливо). У процесі читання відповіді інші слухачі записують, які прийоми були вдало використані Колобком.

Методичні рекомендації при обговоренні вправи група робить висновок про те, які способи (техніки) «НІ», найчастіше використовувалися у виконанні завдання.

Зразкові відповіді колобка:

1. Я б, звичайно, не проти посидіти на твоєму гарному носику, але не можу прийняти твоє привабливу пропозицію з трьох причин

А) Я такий брудний, що тобі буде неприємно;

Б) Я круглий, можу впасти;

В) Високо забиратися доведеться.

2. Та й взагалі, я весь борошняний, висококалорійний. А ти така струнка і красива, то напевно стежиш за своєю фігурою.

3. Ой, дивися, Заєць біжить. А ти знаєш, на сусідній галявині я бачив мисливця з рушницею.

4. Якщо ж ти дійсно хочеш послухати мої пісні, почекай до п'ятниці: я запишу свій платиновий диск і подарую його тобі

5. А ти знаєш, Лисиця, я стривожений, твою пропозицію лякає мене. Давай краще розійдемося по-мирному, а то я мисливця покличу, і він зробить з тебе прекрасну шубу.

6. І взагалі, колись мені, покотився я далі.

  

1. Спостереження психологів показують, що при особистих контактах співрозмовники не здатні дивитися один на одного постійно, а лише не більше 60% загального часу. Однак час зорового контакту може виходити за ці межі в двох випадках: у закоханих і у агресивно налаштованих людей. Тому якщо малознайомий чоловік довго і пильно дивиться на вас, найчастіше це говорить про прихованої агресії.

      Цікаві факти з психології спілкування

2. Тривалість візуального контакту залежить від відстані між співрозмовниками. Чим більше відстань, тим більш тривалі контакти очей можливі між ними. Тому спілкування буде більш ефективним, якщо партнери сидять по різні боки столу - в цьому випадку збільшення відстані між ними буде компенсуватися збільшенням тривалості контакту очей.

3. Жінки довше дивляться на тих, хто їм симпатичний, а чоловіки - на тих, хто симпатизує їм. Як показують спостереження, жінки частіше за чоловіків використовують прямий погляд, а тому вони менш схильні сприймати пильний погляд як загрозу. Навіть навпаки, жінка вважає прямий погляд вираженням інтересу і бажання встановити контакт. Хоча аж ніяк не всі прямі погляди чоловіків жінки сприймають прихильно, багато залежить і від самої людини.

4. Не слід думати, що прямий погляд є ознакою чесності та відкритості. Вміє брехати людина може фіксувати погляд на очах співрозмовника, а також контролювати свої руки, не дозволяючи їм наближатися до лиця. Однак якщо брехун не так тренований, наприклад дитина, то обман можна легко дізнатися: руки його так і тягнуться до обличчя, загороджують рот і ніс, а очі бігають по сторонам.

5. Звуження і розширення зіниць не підкоряється свідомості, а тому їх реакція дуже чітко показує зацікавленість партнера в вас. Розширення зіниць показує посилення інтересу до вас, про ворожість розповість їх звуження. Однак подібні явища необхідно спостерігати в динаміці, бо розмір зіниці залежить також від освітленості. При яскравому сонці зіниці у людини вузькі, в темному приміщенні зіниці розширюються.

6. Теорія нейролінгвістичного програмування стверджує, що з руху очей співрозмовника можна дізнатися, які саме образи зараз у свідомості людини і чим він зайнятий в даний момент: придумує або згадує.

7. Якщо партнер дивиться наліво вгору або просто вгору, швидше за все він занурений у зорові спогади. Такий погляд можна спостерігати у людини, що відповідає на питання "як виглядає сторублевий банкнота".

8. Погляд у напрямку направо вгору видає зорове конструювання. Людина намагається уявити те, що він ніколи не бачив. Наприклад, спробуйте уявити вашого близького друга в скафандрі космонавта.

9. Погляд наліво в сторону говорить про слухових спогадах. Наприклад, згадайте звуки рояля. Якщо погляд спрямований направо в сторону - це ознака слухового конструювання. Наприклад, уявіть, як розмовляють інопланетяни.

10. Погляд наліво вниз - внутрішня розмова з собою.

11. Погляд направо вниз або просто вниз видає кінестетичні уявлення. Наприклад, емоційні і відчутні. Саме туди направлений ваш погляд, коли ви згадуєте свої відчуття від м'якої теплого ліжка, в якій лежали.

12. Для лівшів картина повністю протилежна.

13. Уміння невимушено і непомітно спостерігати за очима співрозмовника, а також аналізувати результати нададуть вам неоціненну допомогу, як в щоденних розмовах, так і у випадку важливої ділової бесіди.

      Тренінг для батьків:

"Ігри та іграшки наших дітей"

Теоретична частина.

Ігри займають важливе місце в житті дитини. Вони є його природним станом, потребою дитячого організму. Головна перевага гри в тому, що це активна і самостійна діяльність. Саме в грі, а не в навчанні і не в розмовах розвиваються здібності і формується особистість дитини. Гра сприяє підтримці у дитини гарного настрою, збагаченню його почуттєвого досвіду, розвитку мислення, уяви, мови. А діти з розвиненим мисленням, уявою, пам'яттю успішніше вчаться, краще орієнтуються в нестандартних ситуаціях. Гра - важлива умова соціального розвитку дитини. У ній діти знайомляться з різними видами діяльності дорослих, вчаться розуміти почуття і стани інших людей. Гра володіє психотерапевтичним ефектом, так як через ігрові дії дитина може позбутися негативних емоцій. Гра дає дитині особливе відчуття всесилля і свободи. Гра - найбільш природний і продуктивний спосіб навчання дітей.

 

гра - провідний вид діяльності дітей

гра - природний стан, потреба дитячого організму.

гра - активна і самостійна діяльність

у грі розвиваються здібності і формується особистість дитини

гра сприяє підтримці у дитини гарного настрою

гра розвиває психічні функції дитини (збагачення чуттєвого досвіду, розвиток мислення, уяви, мови)

гра - важлива умова соціального розвитку дитини.

гра має психотерапевтичним ефектом

гра дає дитині особливе відчуття всесилля і свободи

гра - найбільш природний і продуктивний спосіб навчання дітей

Давайте подивимося, в які сучасні іграшки грають наші діти і як вони впливають. Я коротко розповім про ці іграшках, а ви, якщо зі мною згодні, підійміть зелену картку, якщо ні - червону і обґрунтуйте своє рішення.

- Гра - засіб діагностики психічного стану дитини, її особистісного розвитку, але це і чудовий метод корекції тих чи інших дефектів, недоліків, відставання в розвитку. Ігрова психотерапія є однією з кращих психологічних методів. Іграшка допомагає дитині опанувати власними бажаннями, страхами. Страх темряви, наприклад, можна перемогти за допомогою чарівниці, яка буде його оберегом. Яка-небудь черепашка, камінчик, ганчірочка, гвоздик наділяються особливими властивостями, переживаннями і смислами. Ми часто виявляємо подібний "сміття", намагаємося навести порядок в дитячому куточку. І всякий раз стикаємося з протестами й проханнями дитини не викидати їх. А може бути й правда, краще нехай буде камінчик - чим трансформер, або черепашка - чим монстр.

Більшість сучасних іграшок здатні породити чудовиськ в душі маленької людини. З цим, на жаль, доводиться стикатися все частіше не тільки психологам, але й дитячим психіатрам, лікарям. Роботи у них стає все більше.

- Ви згодні чи ні?

- Зараз у продажу велику кількість іграшок, що зійшли з екранів телевізорів і розкручених дитячими серіалами: покімони, монстри, людина- павук, Бетмен. Ці іграшки сприяють накопиченню агресивних фантазій дитини

До категорії монстрів можна віднести всілякі игрушки- трасформери: людина- машина, людина-робот, людина- чудовисько. Дорослі немов забули, що іграшка - це не просто забава. Вона закладає в душу дитини первісні поняття добра і зла. І небезпечно, якщо це відбувається в грі з негативним героєм. Будь-яке програне дитиною дія здатна відтворювати себе в реальності. Іграшка програмує поведінку дитини. І важливо розуміти, як впливає іграшка і що за програму вона в собі несе.

- Ви згодні чи ні?

Безсумнівно, у дитини має бути певний набір іграшок, що сприяють розвитку його чуттєвого сприйняття, мислення, кругозору, що дозволяють йому програвати реальні і казкові ситуації, наслідувати дорослим.

- Іграшки з реального життя:

лялькове сімейство (може бути і сім'я звіряток), ляльковий будиночок, меблі, посуд, машини, човни, конструктори, каса, ваги, медичні та перукарське приладдя, годинник, пральні машини, плити, телевізори, крейда і дошка, рахівниці, музичні інструменти, залізні дороги, телефон і т.д.

- Ви згодні чи ні?

- Яку ляльку краще купувати: "Пупса" або Барбі? В даному спорі велике значення відіграє вік дитини. У дівчаток дошкільнят сильний інстинкт материнства, він знаходить своє втілення в грі з лялькою, яку хочеться няньчити, лікувати, укладати спати, годувати, катати в колясці. А Барбі треба одягати, роздягати, купувати для неї все нові речі. Спосіб життя її - це нескінченні наряди, розваги, зміни партнерів. По відношенню до ляльки дівчинка відчує себе покоївки або, в кращому випадку, подружкою, а не мамою.

Якщо дівчинка грає з пупсом, який виглядає так само як і дівчинка, то у дівчинки не виникає протиріччя між нею самою (між тією дівчинкою, яку вона бачить у дзеркалі, і тієї, яку тримає в руках). Барбі же, доросла красива дівчина з розвиненими формами - дитина пропускає через себе цей образ (фігура, спосіб життя, стиль поведінки). Це призводить до того, що дівчинка прагне до образу, до фігури Барбі і не приймає те, що у неї є.

Таким чином, Барбі має сенс купувати школярці - на відміну від дівчинки дошкільного віку, вона оцінить по достоїнству її красу і надані нею ігрові можливості, але не опиниться під пресом жорсткої "програми", яку ця лялька диктує.

- Ви згодні чи ні?

- Іграшки, що допомагають "виплеснути" агресію:

Солдатики, рушниці, м'ячі, надувні груші, подушки, гумові іграшки, скакалки, кеглі, а також дротики для метання і т.д.

Агресивні іграшки провокують гри з відповідним настроєм. У ході агресивної гри діти лякають один одного зброєю,

Такий переляк може мати незворотні наслідки в майбутньому. Крім того, у дітей можуть виникати страхи, які будуть виявлятися і в подальшому житті. Деякі діти в силу психологічних особливостей схильні до агресії по відношенню до оточуючих, ігри з військовими іграшками загострюють це почуття у дітей.

У той же час в дошкільний період іграшки (всіляка зброя, солдатики, танки і т.д.) допомагають знайти вихід внутрішньої агресії, яка прихована в кожній людині. Якщо вона вихлюпується через "військові" ігри, то в реальному житті людина стає більш спокійним і врівноваженим. У дітей енергії набагато більше, ніж у дорослих людей, і вона обов'язково повинна мати вихід. Але якщо ви помітили, що агресія регулярно стає основним змістом гри, це може говорити про те, що її рівень у малюка занадто високий. На це варто звернути особливу увагу і, можливо,). Проконсультуватися з фахівцем.

- Ви згодні чи ні?

- Іграшки для розвитку творчої фантазії і самовираження:

Кубики, конструктори, абетки, настільні ігри, розрізні картинки або листівки, фарби пластилін, мозаїка, набори для рукоділля, нитки, шматочки тканини, папір для аплікацій, клей і т.д.

- Ви згодні чи ні?

М'яка іграшка. Її головне призначення - дарувати малюкові ніжність. Вона використовується психотерапевтами, психологами та лікарями: пухнастий ведмедик, симпатичний слоник, і кудлата собачка здатні вилікувати дитину від страхів і навіть нічного енурезу. Американські психологи, досліджуючи дитинчат мавп, виявили наступне: якщо мавпочці дати можливість вибору між двома сурогатними мамами, одна з яких з холодної дроту, але з пляшкою молока, а інша зі штучного хутра, але без пляшечки, то переляканий і голодний дитинча вибирає ... другу : м'яку і затишну, що дає настільки необхідне йому відчуття безпеки. Не дивно, що наші діти так люблять пухнастих звірят.

У магазинах можна знайти улюбленими всіма з дитинства персонажів "На добраніч, малюки", які вчать добру і справедливості, не обманювати і не зраджувати і багато чому іншому. І все це розкривається у зрозумілій для дітей формі. Вони випромінюють добро і любов до кожного глядача, а ті теж відповідають любов'ю. Ці герої можуть принести ще одну частинку тепла і ніжності і нагадають про тих темах, які порушувалися ними.

- Ви згодні чи ні?

- Для дітей постарше можна купити побудови кораблів, літаків, човнів. Для дівчаток красиві набори для вишивання, бісероплетіння, розпису по тканині і дереву. Ці ігри привчають дітей до самостійності, працьовитості, турботі про ближніх. Адже куди приємніше вишити для мами серветку, подарувати татові на день народження модель літака або порадувати сестру Фенечкой. Будь-яка річ, виготовлена своїми руками - найкраща для дитини і найдорожчий подарунок для його друзів або батьків.

- Ви згодні чи ні?

- Наслідуючи дорослих, дитина відтворює ті відносини, які він спостерігає. Якщо дитина в грі жорстоко поводиться зі своєю іграшкою, недбало ставиться до неї, то це призводить до того, що у дитини утворюються спочатку погані звички, а потім з'являються негативні риси характеру - егоїзм, неохайність, упертість.

Навпаки, якщо дитина ласкавий зі своєю іграшкою, прибирає її на місце, то у неї розвивається дбайливе ставлення до речей, працьовитість, товариськість та інші цінні якості. Розвиток ігрової діяльності дитини здійснюється за активної участі дорослого. Для того, щоб малюк полюбив гру, міг довго і зосереджено грати, його треба вчити цьому. Гра від спілкування з дорослим ставати багатшими, змістовнішим. Батьки повинні цікавитися іграми дітей, допомагати розширювати їхні сюжети, не вважати гру порожньою забавою і приділяти їй належну увагу. Адже гра не тільки забавляє малюка, але і розвиває.

- Ви згодні чи ні?

- Особливу роль у розвитку малюка грають навчальні (дидактичні) іграшки. Дидактичні іграшки використовують для розвитку та навчання дитини. На жаль, зараз навчальні іграшки коштують дорого, а для повноцінного розвитку малюка грати в них потрібно часто. Трохи фантазії, працьовитості, і ви зможете змайструвати відмінні посібники, які виявляться корисними для ваших дітей.

- Ви згодні чи ні?

- Наприкінці нашої зустрічі пропоную вашій увазі пам'ятку для небайдужих батьків

 

Практична частина:

Метафора „Річка та береги” (магнитофоний запис)

 Мета: на емоційно-смисловому рівні допомогти учасникам усвідомити роль батьківського впливу на становлення особистості дитини.

Хід проведення: Тренер розповідає метафору.

 „Мені подобається порівнювати дитину з водою. Це річка весела та стрімка, бурхлива, або ж глибока та повільна. Вона пливе собі, куди їй заманеться, рухається вільно та невимушено. Але рух кожної річки визначає її русло, ті береги, яких ми називаємо “батьками”. Вони, завжди ніби попереду, визначають основне спрямування її руху. Якщо батьки знають, як виховувати дитину, мають свої стійкі ціннісні настанови, розуміють, що є важливим для дитини, — то це береги міцні, надійні. Тоді і річка почувається захищеною та більш впевненою.

 Де ви бачили такі береги, які б тиснули на річку чи змушували її плисти в інший бік? Річка пливе вільно у відповідності до своєї природи, але береги дещо скеровують її рух. Річка, яка не має берегів розтікається, поступово перетворюючись на болото. Так і дитина, яка не відчуває підтримки, розумного контролю з боку батьків не має життєвих орієнтирів, чіткого самоусвідомлення своїх справжніх бажань та потреб. Тому часто потрапляє під чужий вплив або тиск оточення.

 Діти наслідують своїх батьків, вони ніби віддзеркалюють їхню поведінку, манери спілкування, але, головне, – засвоюють саме ті цінності, ті головні життєві принципи, які сповідують батьки. Тому помиляються ті батьки, які впевнені, що дитина буде робити так, „як я говорю”. Насправді, ж вона буде робити так, „як я роблю”. Тому батькам важливо бути послідовними у думках, переконаннях та діях.”

Спілкування з дитиною проходе на різних інтонаціях і завдяки наступної вправи спробуємо зробити висновок, яке краще спілкування для дитини.

 

Тренувальна вправа „ Як звертатися до дитини” (бочонок «особливості спілкування батьків та дітей»)

 Мета: розглянути особливості спілкування батьків та дітей і відпрацювати комунікативні вміння.

Ресурси: картки з фразами

Хід проведення

Тренер пропонує попрактикуватися взаємодіяти з дитиною на основі „правильних” і „неправильних” звернень. Учасник отримує 2 картки з різними зверненнями і повинен з різною інтонацією сказати фразу відповідно до ситуації.

 Тренувальна ВПРАВА „ЯК звертатися до ДИТИНИ”

 1.А Говорите з жахом: „Залиш! Не чіпай цей молоток! Це чоловіча справа!

 В Говорите спокійно та доброзичливо: „О! Я бачу, ти хочеш забити цей цвях. Подивись, молоток треба тримати так, а цвях отак…”

 2. А Дитина хоче допомогти Вам скласти пазли. Ви сердитеся, відкидаєте її руки і кажете: „Залиш! Ти їх зіпсуєш! Якщо ти знищиш пазли, я буду змушена за них заплатити!!! Іди робити уроки!”

 В Візьміть дитину за руку і скажіть рішучим тоном: „Мені важливо, щоб ти ретельно намилила руки, помила і витерла їх насухо! Потім прийдеш і ми разом складемо пазли. Руки повинні бути чистими, бо ми маємо віддати пазли в ідеальному стані.”

 3. А Говорите зі стурбованістю у голосі: „Почни, нарешті, вчити цей вірш. Ти ж знаєш, що ти слабша учениця і потребуєш більше часу на навчання!”

 В Скажіть з радістю у голосі: А пам’ятаєш, як у минулому році ти боялася того довгого вірша Тараса Шевченка, але ж вивчила на таку гарну оцінку! Мужності! Вивчиш і зараз!”

 4. А Кричите: „Перестань його бити! Ти поводишся, як бандит! Що з тебе виросте!”

 В Зловіть дитину за руку і скажіть рішучим тоном: „Мені не подобається, що ти його б’єш! Битися не можна! Скажи брату словами, чого ти хочеш. Я вірю, що ти зможеш захистити себе у гідний спосіб!”

 5. А Говорите жалісливим тоном: „Синочку, чому ти такий лінивий! Ти ж такий здібний. Якби ти не був таким лінивим, то міг би добре вчитися. Я справді не знаю, в кого ти такий вдався!”

 В Говорите рішуче, але доброзичливим і діловим тоном: „Синочку, ти досить розумний та здібний для того, щоб осягнути це! Я чекаю рішучих змін у школі”.

 6. А Говорите незадоволено та з гнівом до дитини, яка не хоче виступати на публіці: „Перестань боятися! Тут нічого боятися та соромитися! Ти вже велика, а поводишся, як мала дитина! Ну давай! Не бійся!”

 В Говорите спокійним голосом із розумінням: „Ти боїшся…? Ти напевно трохи засоромилась…? Розповідати вірш на публіці – це дуже складна справа навіть для справжніх акторів… Це називається хвилюванням. Але, напевно, ти скоро переможеш цей страх! Ти переконаєшся…”

Після програвання кожної пари учасники обговорюють, чому до дитини краще звертатися за допомогою одних фраз та чим інші звертання можуть їй нашкодити.

Самооцінка дитини завжди залежить від звернень до них дорослих, зокрема батьків. Часто батьки в родинах при звернені до дітей використовують принизливі слова (ярлики): невдаха, неохайний, неуважний… Відомо, що при постійних таких звертаннях у майбутньому дитина до цього звикає і вважає себе такою, а це невпевненість в собі, зниження самооцінки. І в наступній грі я пропоную щоб ви на деякий час опинилися на місці дитини і пояснили свої відчуття.

 

“Десять заповідей про права дитини” (слайди)

1. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти, чи як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.

 2. Не думай, що дитина – твоя, вона – божа.

 3. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї робиш. Ти дав їй життя, як вона зможе віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, той третьому. Це незворотній закон вдячності.

 4. Не виміщай на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб, адже, що посієш, те й зійде.

 5.Не стався до її проблем зверхньо .

 6.Не принижуй!

 7. Не муч себе, якщо не можеш чогось зробити для своєї дитини, муч – якщо можеш, і не робиш.

 8. Пам’ятай, — перефразовуючи одну людину, що сказала про вітчизну, — для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.

 9. Вмій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій те, що не хотів би, що б робили твоїй.

 10. Люби свою дитину будь-якою – нездібною, невдахою, дорослою. Спілкуючись з нею, радій, тому що дитина – це свято, яке поки з тобою.

Ця психологічна гра теж малюнкова, підходить для дітей шкільного віку.

Вона спрямована на розвиток здатності слухати співрозмовника, керуватися інструкціями і самому їх віддавати, працювати спільно, в команді.

Гра полягає в тому, що дитина малює довільний малюнок, але не показує його нікому. А докладно описує, що на ньому намальовано, лінія за лінією, послідовно. Описувати ось так: «намальований будинок, собака і трава» малоефективно в цій вправі. Правильніше буде описувати послідовність ліній, геометричних фігур. 

Просто пограємось,  як це роблять діти, що «поза грою» для

них-мішура. Це найсолодша справа на світі - спільна Ваша гра! 

Пам'ятка для батьків

1. Дозволяйте своїй дитині грати зі своїми улюбленими ігрушкамиі в улюблені ігри.

2. Не смійтеся над дитиною за його прихильність до певних іграшок.

3. Пам'ятайте, що всі, крім улюбленої іграшки треба періодично оновлювати. Іграшки, до яких у дитини пропав інтерес, заховайте подалі на деякий час, поки її поява не викличе емоційний або пізнавальний інтерес.

4. Не викидайте іграшки, якщо дитина сама цього не хоче.

5. Не змушуйте дитину самого викидати іграшки.

6. Навчайте на власному прикладі ставитися до іграшок шанобливо.

7. Даруйте дитині іграшки з урахуванням його інтересів, захоплень.

8. Не водите дитини занадто часто в магазин іграшок, не піддавайте його непотрібним переживань. Ведіть його в магазин і даруєте радість влаштовуйте свято, коли ви самі готові.

9. Беріть участь в іграх дитини, якщо вона цього хоче від вас, незважаючи на вашу зайнятість.

10. Розповідайте дитині про свої іграшки і захоплення, показуйте йому ті ігри, в які ви грали в дитинстві і які були вам цікаві.

11. Будьте безпосередні в очах дитини, не бійтеся втратити свій авторитет, граючи з ним в ігри.

12. Радійте вмінню своєї дитини грати з іграшками, знаходити різні, сюжетні лінії в грі.

13. Використовуйте можливість ігрової ситуації для спілкування з власною дитиною.


Скачать
Тренінг для батьків.doc
Microsoft Word документ 6.4 MB